Складність виявляється в іншому: архітектурний пам’ятник тісно пов’язаний з навколишнім світом, і неможливо розірвати цю єдність. Це в повній мірі відчули європейські архітектори початку ХІХ ст. Захоплені мистецтвом майстрів Давньої Греції, спробували точно відтворити шедеври античності. Однак архітектори не врахували, що і яскраве південне сонце, яке освітлює теплий, золотисто-жовтого відтінку мармур, і сірокам’яний пейзаж, і навіть запахи моря і степових духмяних трав були невід’ємною складовою краси грецьких пам’ятників.